Суд підтримав правомірність позиції податківців
опубліковано 29 травня 2023 о 12:03 Розділ: Новини
Великою Палатою Верховного Суду розглянуто в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області у справі №320/12137/20 за позовом юридичної особи про стягнення з Державного бюджету України пені, інфляційних втрат, збитків та моральної шкоди.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що в судовому порядку за результатом розгляду справи № 320/1844/19 установлено, що право на нарахування пені на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування, виникло у позивача у зв`язку з протиправною бездіяльністю податкового органу щодо неподання до органу казначейської служби висновку із зазначенням суми ПДВ, заявленої до бюджетного відшкодування згідно з декларацією за лютий 2014 року, як такої, що є неузгодженою.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про застосування до спірних правовідносин у частині стягнення інфляційних втрат та 3 відсотків річних відповідно до приписів статті 625 ЦК України, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання. Такі висновки судів обох інстанцій обґрунтовані правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, щодо віднесення такого спору до юрисдикції адміністративних судів. Також суди попередніх інстанцій урахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16, щодо неправомірного стягнення 3 відсотків річних за день, коли гроші сплачено (стягнуто).
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача інфляційних втрат, суди першої та попередніх інстанцій виходили з відповідності проведеного нарахування нормам Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
За результатом аналізу змісту приписів статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ) апеляційний суд дійшов висновку, що для віднесення справи до юрисдикції господарських судів майнові вимоги в судовому спорі мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження у справі про банкрутство.
Визначаючись щодо юрисдикційної належності спору, суд апеляційної інстанції вказав на те, що спеціальною нормою для визначення юрисдикції в цій справі має бути саме пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України, відповідно до якого до господарської юрисдикції не відносяться спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань, визначених відповідно до ПК України.
Виходячи з того, що приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що спори у межах справи про банкрутство, де однією із сторін є податковий орган, за характером і змістом відносин пов`язані з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань відповідно до ПК України. Оскільки такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги в межах цього спору підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відхиляючи доводи ГУ ДПС у Київській області щодо підсудності справ цієї категорії господарським судам з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19, суд апеляційної інстанції зауважив, що предметом спору у зазначеній справі є податкове повідомлення-рішення. Натомість предметом спору в цій справі є стягнення з Державного бюджету України на користь позивача пені, інфляційних втрат, збитків та моральної шкоди.
Однією з підстав оскарження судових рішень в касаційній скарзі ГУ ДПС у Київській області зазначено порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикційної належності цього спору та ухвалення оскаржуваних рішень без урахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19, оскільки відносно позивача відкрито провадження у справі про банкрутство та постановою Господарського суду Київської області від 05.07.2016 у справі № 911/3456/15 позивача визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 щодо юрисдикції спору зазначила, що вимоги платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача пені на суму бюджетної заборгованості з ПДВ згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України, інфляційних втрат та річних процентів за характером і змістом відносин пов`язані саме з наявністю заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, що унормовано приписами ПК України. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, а при вирішенні спору про стягнення з бюджету пені, інфляційних втрат та річних процентів перед судом обов`язково постає питання щодо суми заборгованості з ПДВ, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.
Відхиляючи доводи контролюючого органу про пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогою про стягнення пені за період з 21.04.2014 по 04.04.2018, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого ПДВ з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1 095 днів. При цьому суди попередніх інстанцій зауважили, що строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ, слід обчислювати з наступного дня після її фактичного погашення. Відтак вказана позовна вимога може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України, тобто протягом 1 095 днів з наступного дня після повної сплати податковим органом суми бюджетного відшкодування, позаяк пеня – це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення повернення бюджетного відшкодування до тих пір, поки не буде відшкодовано кошти.
Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів попередніх інстанцій помилковими з огляду на такі міркування.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Податковий кодекс України не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ державою.
Строк давності у 1095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, поширюється, зокрема, на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (пункт 102.5); право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56).
При цьому положення пункту 102.5 статті 102 ПК України не регулюють питань строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом.
У справі, що розглядається, відсутні підстави для врахування й положень норми пункту 56.18 статті 56 ПК України, оскільки остання, встановлюючи спеціальні строки звернення до суду, є відсильною до статті 102 цього Кодексу та регулює виключно правовідносини щодо оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.
У разі ж несвоєчасного відшкодування заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, платник, звертаючись до суду, фактично просить захистити його право на отримання зазначених коштів, які залишаються невиплаченими у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень комплексу покладених на нього обов`язків. Відтак предметом оскарження у такому випадку є відповідна бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а отже, положення статті 102 ПК України, до яких відсилає пункт 56.18 статті 56 цього Кодексу, застосовуватись не можуть.
Ураховуючи наведене, стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, у якій передбачено загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.
Велика Палата Верховного Суду резюмує, платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, зміна правового регулювання, зміна Верховним Судом способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом за заявою позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в кожному конкретному випадку при з`ясуванні поважності причин пропуску цього строку.
Відтак, постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 касаційну скаргу ГУ ДПС у Київській області задоволено частково, скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.